Статті

У нас поки що ніхто не переймається передвиборчими обіцянками, головне – виграти вибори, – Олег Рибачук, голова Центру спільних дій

Таїсія Алєксєєва, журналістка Центру спільних дій

Олег Рибачук – та людина, яка за часи своєї роботи вивчила усю вертикаль влади та принципи її роботи. Він впевнений – глобальних змін у країні слід чекати знизу. Саме підтримка місцевих ініціатив і донесення рішень центральної влади – один із векторів роботи Центру спільних дій, засновником якого він є. 

Напередодні місцевих виборів Рибачук – ідеальний співрозмовник, який може розповісти і про відкриті списки, і про децентралізацію, і про громадську діяльність. А ще він – у журі конкурсу плакатів «Твоя влада. Знай своє місце». 

Сьогодні він ділиться своїми очікуваннями щодо місцевих виборів восени, розповідає про користь публічних консультацій та природу популізму. 


З одного боку, до влади приходить покоління, яке вже стало на ноги, а з іншого – просто конає сама стара система

– Восени – місцеві вибори. Які ваші очікування? 

– В Україні зміни будуть відбуватися не так зверху, як знизу. 

В часи Порошенка особливих змін на горі не було. Він і його партія з різних причин не бачили сенсу у виборчій реформі, але вибори 2015 року привели до влади на місцях багато, на диво, адекватних людей. І там, де місцева влада мала певні цінності та переконання, вже з 2015 року почали виникати такі «оазиси» – приклади досить гарного врядування. 

Ці вибори будуть проходити не за зовсім зрозумілими правилами, є купа питань, але зазвичай на місцевих виборах люди дуже часто обирають тих, кого знають по справах і кому довіряють. 

– Від політиків зараз чути багато закликів, що молодь має йти в політику, що молода кров – це нове бачення країни. Ви згадали про «острівки демократії». Це завдяки політикам нової генерації? Якщо так, чи вистачає їм сил, енергії, розуміння ситуації, а головне – досвіду, щоб змінювати країну? 

– Очевидно, відбувається такий глобальний зсув. До влади приходить покоління, яке не формувалось у Радянському Союзі. Але це зовсім не означає, що воно не може мати радянських поглядів – і в молодіжній тусовці відбуваються такі дивні речі як, наприклад, «шарії». 

З одного боку, до влади приходить покоління, яке вже стало на ноги, а з іншого – просто конає сама стара система. В основному, вона вже стримує прогрес і не намагається посилити саму себе. Тому що в Україні після двох революцій суспільство має сильний вплив на владу. 

Останній приклад сильного центру був у часи Януковича, його реально боялися, а тому на місцях сиділи майже як мишки і не рипалися. Тоді всі просто чудово знали, що треба йти у партію регіонів. 

– У планах держави було, що до 2019 року сформують більшість об’єднаних територіальних громад. Але на сьогодні вийшло створити лише 50%. Незабаром вибори. Чи не вплинуть вибори на поспішність, а значить часом нелогічність в об’єднанні ОТГ?  

– На жаль, в Україні це вже сталось. Центр мав би запропонувати якийсь шаблон зі зрозумілими правилами, щоб громади були однакові за розміром. Якщо ти просто декларуєш красиву фразу про те, що це має визначити громада, буде така ситуація, яка є у нас. Бо зазвичай під час формування ОТГ виникають проблеми через відсутність бажання місцевої влади приймати рішення, з’являється ще більше інтересів місцевих ленд лордів, феодальчиків, ведеться активна боротьба за ресурси. 

Сьогодні купа людей говорить про те, що їх не почули, їхні інтереси не врахували. 


Люди, напевно, не звикли, що з ними радяться. Тому важливо було їм пояснити... їх реально хочуть почути і вони мають щось пропонувати

– Центр спільних дій, засновником якого ви є, свого часу активно просував та просуває повний цикл вироблення публічної політики. Ключовим елементом цього є проведення публічних консультацій із заінтересованими сторонами. Для цього ви навіть 4 рази об’їхали всю Україну, включаючи районні центри. Наскільки  ефективна така практика? 

– По-різному. Бувало, що на публічній консультації виходить такий «заслужений» мер і починає з того, що працював зі мною, коли я був віце-прем’єром. І він модерує всю дискусію, а представники громади - часто його підлеглі - не висловлюють свою думку, а просто звітують.  

А от наше завдання на консультації  – зрозуміти, що не так у позиції, яку сформували у столичних стінах, вислухати представників громади та згодом врахувати їх під час формування тої чи іншої політики. 

У консультаціях особливо важлива критика опонентів. Водночас у нас взагалі не прийнято їх слухати, хоча дуже часто якраз опоненти показують вузькі місця у тому, що пропонуєш. Це дозволяє передбачити, що буде, коли ти з цією реформою вийдеш уже  на національний рівень. 

Цікаво, у невеличких селищах чи містечках консультації проходили набагато живіше, ніж у містах обласного значення чи великих районних центрах. Одна з причин – люди, напевно, не звикли, що з ними радяться. Тому важливо було їм пояснити, що це не лекцію приїхали читати, а їх реально хочуть почути і вони мають щось пропонувати. 

– Від чого залежить успіх публічних консультацій? 

– Вони дієві, якщо той, хто їх проводить, дійсно вміє і хоче слухати. 

А ще успіх значно залежить від того, як ви формували порядок денний. Запитань до людей не може бути багато. І вони мають бути сформульовані так, щоб люди обговорювали конкретні речі, а не про все і ні про що. У нас за одну консультацію було максимум 3-5 запитань. А потім ми формували білу книгу і відправляли її тим, хто ці рішення ухвалює. 


Популізм завжди присутній. Це спроба зробити те, що подобається виборцям

– У 2015 році на місцеві вибори йшли із гаслами «Контрактна армія», «Достойні пенсії», «Ні – тарифному геноциду». При цьому все це не належать до повноважень органів місцевого самоврядування. На якому рівні, на вашу думку, буде політичний популізм цієї осені?  

– Найімовірніше, що на дуже високому! Аби вразити виборців, кандидатам треба запропонувати рішення проблем, які глобально турбують суспільство. А ще на руку політикам грає нерозуміння українськими виборцями, за що несе відповідальність районний чи місцевий депутат, чи мер міста. Цим питанням ми у нашій роботі приділяли багато уваги, створювали тематичні буклети: «Нахіба нам мер?», «Нахіба нам місцеві депутати?». 

Є й інша причина таких гасел. Схоже, навіть на рівні невеликих містечок (від 10 тис. жителів – Ред.), ледве не сіл, депутати будуть іти на вибори на партійній основі. Це означає, що ми будемо мати ситуацію, де місцеві депутати будуть голосувати згідно з генеральною лінією своєї партії. На місцях відверто скаржаться: ми тут уже домовились, що важливо для нашого містечка, а тут  комусь приходить смс-ка із зовсім іншим рішенням керівників партії. 

В регіонах, як правило, формуються коаліції, які принципово відрізняються від центральних. Умовно кажучи, коаліцію формують депутати, які формально належать до тих партій, яка в Києві ніколи не об’єдналися б. Тому що на місцях люди делегують партіям зовсім інші питання. Але тепер кожен з них буде змушений мати партійний значок. Відповідно, якщо буде якась партійна ворожнеча на центральному рівні, то на місцевому також не вийде співпрацювати. 

 – Що робити, щоб не було популізму? Або як заохотити людей робити раціональний вибір, а не вибір на основі гасла?  

– Популізм завжди присутній. Це спроба зробити те, що подобається виборцям. А хто обиратиме політиків, якщо вони не будуть подобатися. Тому потрібна освіченість виборця. Зараз така освіченість, принаймні поки що, не є викликом для держави чи влади. Це, в основному, поле діяльності громадських організацій або якихось молодих партій. 

Існує лише один спосіб змусити політиків бути відповідальними – карати їх, якщо вони не виконали обіцяне. Як це відбувається з українськими президентами останнім часом: приходиш, щось обіцяєш, не виконуєш – не проходиш на другий термін. Політики мають нести політичну відповідальність за невиконані обіцянки. Тому ми говоримо про важливість партійних програм. 

Тому виборцям потрібно пояснювати, що обіцянки політиків треба аналізувати. Це одна із складових його освіти. Якщо бачиш, що обіцяне нездійсненне — не голосуй за цього політика. 

У нас поки що ніхто не переймається обіцянками, головне — виграти. А потім — змінимо, пояснимо, зробимо так, щоб на наступних виборах люди почули саме те, що хочуть отримати. І ти чуєш те, що хочеш почути. Таке таргетування є й у бізнесі.  

– Яке політичне майбутнє у «Партії мерів» і що нового вона могла б додати українській політиці? 

– Для мерів це фактично захист від центру, адже є чимало нелогічних рішень з боку Києва. Як, наприклад, у випадку із «Епіцентрами», які працювали на карантині. Тому їм потрібно налагоджувати життя в своєму місті. 

Взагалі це не нова тема. Мій досвід говорить, що партія залізничників, партія мерів — це не партії. Це ситуативні об’єднання, бізнес-об’єднання, асоціації захисту інтересів людей, які мають спільне бачення. Таке не вистрілює, тому що просто не підпадає під поняття «партія» з її ідеологією, лідерством, цілями.   

– Чим закінчаться вибори мера столиці? Чи  зможуть вони стати початком дискусії про те, яким має бути Київ?  

– Я майже впевнений, що глобальних змін у Києві не відбудеться. Це проблема не стільки київських мерів, скільки центральної влади. 

Очікувати, що мер міста може все робити самочинно, досить наївно. Є Рада, а в ній – лобісти забудовників. Просто так сталося, що для Києва базовою проблемою та великим активом є земля та відсутність суспільного контролю. Київ має величезні можливості, а ми як кияни їх не контролюємо. Це триватиме доти, доки в нас не з’явиться ефективний механізм контролю за публічними фінансами. Тоді будь-який житель міста може витягнути генеральний план Києва та зрозуміти, які території планують забудувати. Фактично тоді кожне рішення буде під контролем. Можна буде питати: «А чому на березі Дніпра виростають оці безмежні хмарочоси?».  

Поки що ця система тіньова і поки що влада мера не залежить тільки від волі киян. 


Сміх — страшна зброя. Зараз взагалі настала ера майстрів сатири і клоунади. І нам потрібно бути в тренді

– Центр спільних дій організував конкурс плакатів «Твоя влада. Знай своє місце». Звідки взагалі з’явилася ця ідея?  

– Ідея з’явилась завдяки українським реаліям – часто українські виборці не знають, що потрібно вимагати від своєї влади, що мають робити місцеві депутати, мер, депутат Верховної Ради, за що відповідає Президент. Тому це часто призводить до того, що місцеві політики легко нами маніпулюють.  

– Це не перший проєкт Центру суспільних дій, коли ви звертаєтесь до арт-практик. Це традиція? 

– Це почалося ще у часи застою Януковича, коли була загроза для свободи слова. Ми зрозуміли, що нікуди не зникла сила плаката, карикатури, гострого слова. З іншого боку, ми зрозуміли, що це надихає людей. У нас традиційно кампанії відбувалися так, що нас надихали, нам допомагали провідні журналісти, літератори, музиканти. Ми боремося за речі, які їм близькі. Ми це цінуємо та хочемо їх так підтримати. 

– Попередніх арт-проєктів Центру влада боялася. Чого очікуєте від цього конкурсу?  

– Сміх — страшна зброя. Зараз взагалі настала ера майстрів сатири і  клоунади. І нам потрібно бути в тренді. 

Влада любить жартувати над кимось, але болюче переживає, коли висміюють її. Я не ставлю за мету, щоб вони боялися, але мені дуже важливо, щоб не боялися громадяни. «Не бійся» –  це, напевно, мій внутрішній лозунг. Нас завжди намагаються залякати. А коли людина – залякана, то з нею можна робити все, що хочеш. 

– Яких плакатів очікуєте від учасників конкурсу, можливо, шаржі, щось, що  викликатиме у людей позитивні емоції та сміх?  

– Досвід наших виставок та конкурсів показує, що плакатами досить влучно висвітлюють спроби влади загалом кудись нас загнати: обмежити наші права свободи або право вибору.  

Думаю, зараз може бути досить багато плакатів про коронавірус і боротьбу з ним. Думаю, цей конкурс буде в усіх аспектах цікавий. Він проходить не в антрацитовому кольорі епохи Януковича, а на зеленому тлі в епоху коронавірусу. І це точно принципово вплине на настрої малюнків. 

Ще цілий тиждень, до 31 серпня, ми у «Центрі спільних дій» приймаємо від вас плакати, присвячені, наприклад, боротьбі місцевої влади з пандемією коронавірусу. Очікуємо від вас, можливо, смішних, але обов’язково влучних робіт. Із деталями конкурсу можна ознайомитись, перейшовши за посиланням.