Аналітика

Що може Верховна Рада? Спойлер: багато – більше, ніж президент

Назар Заболотний для «Вибори Вибори»

Конституційний суд вирішив – дострокові вибори невідворотні. З їхнім наближенням щораз частіше лунають заклики обирати раціонально, щоб потім не скаржитись на поганих депутатів і Раду, яка не захищає інтереси людей. 

Однак за потоками гучних обіцянок кандидатів і партій часто губиться найважливіше – що ж є раціональним вибором? Що повинні робити обрані нами депутати в парламенті?

Верховна Рада має величезний обсяг повноважень. 

Описати їх всі в межах однієї статті неможливо. Багато з них, як-от оголошення імпічменту президенту чи численні кадрові призначення, потребують окремої уваги. Для зручності читача ми виділили найважливіші з повноважень ВР і пояснили, як вони виникли і для чого існують.


Війна і зовнішня політика

Першим парламентом у його сучасному розумінні прийнято вважати британський. Він з'явився у 1265 році як засіб для обмеження абсолютної влади монарха у питаннях війни та запровадження нових податків.

В ті часи війна була не останнім аргументом королів, а одним із перших засобів їхньої політики. Часто правителі, в гонитві за своїми амбіціями, втягували країни в кровопролиття, які спустошували території та скарбниці на довгі десятиліття. Така ситуація дуже не подобалась тогочасним елітам, яким доводилось платити за війни зі своєї кишені, бо нова війна означала нові податки.

Щоб захиститися від бездумної воєнної політики правителів, перші парламенти закріпили за собою право обмежувати монархів у веденні війн. Саме звідси беруть свій початок цілком сучасні повноваження парламентів давати дозвіл на застосування воєнної сили.

Наша Конституція зобов'язує президента погоджувати з Радою рішення про мобілізацію, оголошення стану війни і рішення про застосування армії. Сучасний світ дійшов до виведення розв'язання агресивної війни поза закон. Саме тому Конституція України дозволяє використовувати Збройні Сили виключно для відсічі збройній агресії.

Похідними від права давати дозвіл на війну є повноваження схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до них підрозділів Збройних Сил чи про допуск підрозділів іноземних військ на нашу територію.


Фото: Українська правда

З 2014 року Україна зазнає збройної агресії з боку Росії. Попередній президент вимоги Конституції щодо отримання в Раді дозволу на застосування Збройних Сил обійшов. Спочатку було оголошено проведення АТО, а потім за його ж ініціативою прийнято закон, яким придумано новий правовий режим – операції об'єднаних сил. 

Про політичну доцільність таких рішень можна сперечатися, але треба мати на увазі, що цими рішеннями було створено небезпечний прецедент: одного дня котрийсь з президентів може використати подібні шляхи для застосування армії всередині країни проти народу, а не проти ворога.

Для того, щоб вберегти країну від зайвої мілітаризації, а державну скарбницю від непосильних видатків на оборону, Верховна Рада має монополію на створення нових силових структур, затверджує загальну чисельність вже існуючих військових формувань та правоохоронних органів. Також вона щороку, приймаючи державний бюджет, встановлює видатки на безпеку та оборону.


Наприклад, навесні 2015 року Верховна Рада погодила збільшення чисельності Збройних Сил із 184 000 до 250 000 осіб, а державними бюджетами за останні роки витрати на оборону визначаються на рівні 5% від ВВП.

Іншим серйозним викликом для народу є захист від застосування армії всередині країни для узурпації влади. Саме тому президент може запровадити воєнний чи надзвичайний стан лише після згоди парламенту. Адже в умовах таких станів діють обмеження прав людини, забороняються масові заходи та акції протесту, а фактична влада в країні переходить до військових.

Завдяки такому набору інструментів парламент береже країну не лише від воєнних авантюр, але й забезпечує стабільність зовнішньої політики держави.


Гроші народу

Наступним виникло повноваження контролювати суспільні фінанси. 

Спершу воно зводилось лише до обов'язку правителя погоджувати запровадження нових податків із парламентарями. Верховна Рада має виключне право затверджувати державний бюджет, податки і збори, засади роботи фінансових ринків, статус національної та іноземних валют, порядок утворення і погашення держборгу та випуску державних цінних паперів.

Лише вона може погодити надання позик іншим державам, а також одержання таких позик від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Такий набір повноважень дає виборцям формальну змогу контролювати прийняття рішень про їхні гроші, бо кожен може бачити, як голосує його партія чи депутат у залі. Проте наші депутати не сильно люблять прозорість, тому вже котрий рік приймають бюджет під покровом ночі, несильно звертаючи увагу на запити й очікування українців.


Рада контролює і використання бюджетних коштів. Перш за все, парламент щорічно розглядає звіт уряду про виконання держбюджету, а парламентські комітети стежать за виконанням кошторису відповідними міністерствами. 

Рахункова палата здійснює від імені парламенту контроль за надходженням коштів до бюджету та їхнім використанням, про що періодично звітує перед депутатами. В ідеалі вона є незалежним органом контролю за фінансовою діяльністю уряду. 

Однак в Україні рідко буває так, щоб все написане на папері виконувалось належно. Минулого  року головою Рахункової палати був обраний Валерій Пацкан, народний обранець від БПП, який мав об'єктивно контролювати діяльність уряду на чолі з одним із лідерів виборчого списку БПП на виборах 2014 року Володимиром Гройсманом. Звичайно ж, такі кадрові призначення підривають довіру до експертизи Рахункової палати і руйнують важливий інститут контролю.


Представник народу

Із розвитком демократичних форм правління до парламенту перейшла провідна роль в управлінні державою. Тепер він, представляючи народ, наймає на роботу уряд, визначає, як і скільки грошей той може збирати з людей та на що їх витрачати.

Конституція каже, що Кабінет міністрів підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. У той же час він відповідальний одночасно перед президентом і перед парламентом. 

Остання норма є не більше ніж архаїзмом, бо президент не має змоги самостійно ініціювати призначення чи відставку всього уряду, а обмежується лише формальним внесенням на розгляд Ради кандидатури прем'єра, яку пропонує коаліція, а також ініціює призначення міністрів оборони і закордонних справ.

Тобто неможливо очолити уряд, доки за тебе не проголосують народні обранці. Стосунки Ради і Кабміну схожі на відносини між роботодавцем і працівником. Після призначення депутати схвалюють програму діяльності Кабміну, законами встановлюють йому обов'язки та межі дозволеного.


Кабмін, як і будь-який робітник, мусить час від часу звітувати, на що витратив гроші і як виконав роботу. 

Про контроль за бюджетними коштами уже йшлось в попередньому розділі, а якість виконання роботи з управління країною Рада контролює, періодично заслуховуючи уряд. Кожного пленарного тижня є година запитань до уряду, коли прем'єр і міністри відповідають на питання народних обранців.


Фото: Економічна правда