Статті

Ще вільніша торгівля: чого потребує український бізнес від переговорів з ЄС

Автори – Марта Семеряк та Олексій Півторак, аналітики Центру спільних дій, для видання Європейська правда

Новий 2021 рік для українських експортерів – це не тільки про вичерпання всіх квот на експорт товарів в ЄС в перші дні року, але і про відкриття нового вікна можливостей для України у співпраці з Євросоюзом.

Після п’яти років з моменту підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС розпочинається переговорний процес щодо її оновлення в частині Повної та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ). 

Модернізація Угоди стосується і підходів до вироблення переговорних позицій.

Уряд вперше застосував практику публічних консультацій з українськими експортерами та виробниками, які планують експортувати в Євросоюз, щоб сформувати цілісну картину проблем і пропозицій щодо торгівлі з ЄС. Офіс віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України в координації з Міністерством економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України за аналітичної підтримки Центру спільних дій ініціював масштабний діалог з бізнесом.

Незважаючи на ускладнену карантинними обмеженнями ситуацію, консультаційні події вже відбулись у шести регіональних центрах: Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні, Луцьку та Дніпрі.

Відтак бізнес мав можливість донести свої позиції через урядову онлайн-форму щодо оновлення Угоди про асоціацію, а найважливіше – озвучити свої побажання щодо модернізації Угоди під час публічних консультацій.


То чого ж хоче український бізнес?

Консультації підняли на поверхню два важливих аспекти модернізації Угоди. Перший – це безпосередньо взаємодія з Європейським Союзом. І тут дійсно йдеться про квоти, технічне регулювання та оцінку якості, які будуть предметом подальших перемовин.

Другий – це те, що український бізнес стоїть сам-на-сам у боротьбі за європейський ринок і потребує допомоги від держави у цьому.


"Промисловий безвіз"

Незалежно від регіону чи галузі виробництва, найболючішим питанням є сфера технічного регулювання та оцінки відповідності. З огляду на те, що чинна Угода про визнання результатів сертифікації не забезпечує автоматичного визнання українських сертифікатів європейськими контрагентами, виробники змушені проходити сертифікацію в країнах ЄС.

Це б не було проблемою, якби не висока вартість та бюрократичні поневіряння, які її супроводжують. Як наслідок – кінцеве здорожчання експортованої продукції, а в результаті втрата конкурентоздатності на європейському ринку.

Вирішити цю проблему, переконані підприємці, допоможе приєднання України до Угод про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (Agreements on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Goods, АСАА), яку ще називають "промисловим безвізом".

Про приєднання України до ACAA говорять не перший рік, і от у жовтні цього року в Україні розпочала роботу оціночна місію для оцінки готовності інфраструктури та законодавства України до початку перемовин і подальшого підписання Угоди АСАА.

А представники уряду понесли тему ратифікації угоди ACAA на зустрічі із представниками ЄС.


Збільшення квот

Базова пропозиція бізнесу – збільшити квоти на безмитне ввезення українських товарів, які експортуються в ЄС. На цьому наполягають ледь не всі підприємці, які взяли участь в публічних консультаціях.

"Ми просимо збільшити квоти хоча б із 20 до 30 тонн. Це лише 3,5% томатної пасти, яку споживає Європейський Союз. Наше підприємство лише за час війни придбало обладнання на 55 млн євро виключно з Європейського Союзу, виробництво і продаж потрібно якось балансувати", – зауважує представник компанії Agrofusion із Херсонщини.

Про збільшення квот говорять не тільки виробники томатів, але фактично і весь аграрний сектор – виробники соків, зерна, олійних культур, вина тощо.

Урядові представники запевняють, що розуміють, що деякі з цих квот надто низькі відносно сучасного експортного потенціалу українських виробників і обов’язково сформують переговорну позицію збільшення безмитного доступу на ринок ЄС для відповідної продукції.

А поки що в України небагато історій успіхів у збільшенні квот на українські товари у ЄС. Мабуть, єдина подія цього року, яку можна вважати позитивною – збільшення квот на деякі товари, якого досягнули цієї осені під час візиту перших осіб України до Британії. Там обидві сторони підписали угоду про 13-20-відсоткове збільшення квот на українські товари, які експортуються в Сполучене Королівство, яке покидає Європейський Союз.


Спрощення дозвільної системи на міжнародні вантажні перевезення

А тепер інший ракурс.

Уявімо, що квоти збільшили і обсяги експорту зростають. У підприємців виникає інше питання: як доставити експортовану продукцію в ЄС?

Перед українськими експортерами постають значні транспортно-логістичні виклики. Ліцензії та дозволи на перевезення вантажів швидко вичерпуються, а відповідно, експортери змушені використовувати фрахт та транспорт конкурентів. І знову ж таки, втрачати кошти.

Яке рішення бачать підприємці? Просять скасувати дозвільну систему для міжнародних транспортних перевезень, зокрема категорій Євро-5 та Євро-6, а також налагодити чіткий алгоритм дій для отримання екологічного сертифікату Євро-1.

Волинські експортери переконані, що передача повноважень з надання цього сертифіката Митній службі значно ускладнила його отримання.


Державна підтримка

Представники усіх галузей, які взяли участь у консультаціях, наголошують на необхідності формування такої банківської політики щодо бізнесу, яка б давала шанс на розвиток.

Йдеться, зокрема, про впровадження державних кредитних програм під пільгову ставку. Адже висока ставка банківського факторінгу, що становить понад 27%, – за словами одеського виробника холодильного обладнання "Айсберг", – безпосередньо впливає на можливість вигравати європейські тендери. На даний час банківська політика фактично зумовлює неконкурентноздатність українського бізнесу.

Пошук партнерів та реклама продукції українських виробників – це ще один аспект експорту, допомоги в якому бізнес чекає від держави.

До прикладу, підприємці Харківщини та Дніпропетровщини говорили про рекламу українських товарів посольствами України в країнах ЄС, яку колись забезпечували дипломатичні установи, а тепер відійшли від цієї практики.

З іншого боку, очікують від держави і підтримки для співфінансування участі у міжнародних виставках. Виробники вина наводили приклад державних програм підтримки виноробів у Грузії та Молдові, які передбачають вклади виноробів та залучення аналогічних сум від держави.

Митна політика також була у фокусі обговорень. Болючим питанням для українських виробників є високі митні ставки на сировину та компоненти для легкої промисловості, виробництва підшипників, скло. Очікують змін у митному законодавстві щодо статусу походження сировини. Наприклад, худоба, яка відгодовується в Україні, набуватиме статусу національного походження, незалежно від місця її народження.

А щоб не втрачати кошти, простоюючи днями в чергах на кордоні, підприємці Волині наголошують на необхідності впровадження електронної черги та спільного контролю у пунктах пропуску на кордоні України та країн ЄС.


Консультації для виходу на ринки ЄС

Чимало підприємців, які готові розширювати свої експортні горизонти, говорять про те, що не готові зіштовхнутись з національною та євробюрократією. А відтак, поки не освоюють європейський ринок, оскільки немає чітких алгоритмів, якими бізнес може скористатись, щоб розпочати експортувати.

Очікування: будуть створені регіональні офіси підтримки експорту, орієнтовані на специфіку структури бізнесу в регіоні, які надаватимуть роз’яснення щодо особливостей галузевого технічного регулювання, можливостей експорту в конкретні країни ЄС та їхню специфіку, пошуку партнерів в ЄС.

Реальність: у 2020 році створені регіональні офіси євроінтеграції Херсонської та Дніпропетровської областей. Наскільки в результаті буде співвідноситись очікування бізнесу та реальність, пропонована урядом, покаже час.

Бізнес озвучив свої потреби. Сподіваємось, що уряд почує їх та вийде з цілісною та міцною переговорною позицією щодо оновлення умов УА.

А на подальших етапах вироблення переговорних позицій практика залучення бізнесу до цього процесу буде продовжена.

Водночас це не єдина євроінтеграційна робота, яку здійснює українська сторона.

Станом на сьогодні Україна поки що не впоралася з більш ніж половиною зобов’язань, які мала б виконати з 2014 до 2024 року у межах втілення Угоди про асоціацію. Це та "домашня робота" української влади, яку за нас ніхто не зробить.

Тому урядовій команді варто докласти більше зусиль, щоби впоратися із викликом євроінтеграції до 2024 року і найближчим часом відстояти інтереси України під час перегляду Угоди про асоціацію з ЄС.