Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий

20 Серпня 2019
Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий
Головна > Аналіз рішень > Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий

Дарина Рогачук для «Вибори Вибори»

“Сергію Анатолійовичу, вибачте, що перебиваю, можна з вами сфоткатися?” – молодий хлопець сором’язливо підходить до нашого столика зробити селфі з артистом. “Я просто побачив вас, коли їхав на машині, припаркувався тут недалеко, тому я швидко”. Сівохо не відмовляє. 

Під час інтерв’ю до артиста кілька разів підходять із подібними проханнями. І справді, чому б не скористатися нагодою, коли зірка з телеекранів, не ховаючись, без супроводу охоронців, п’є каву на терасі ресторану неподалік від Михайлівської площі?

Впізнаваність Сівохи мала стати козирем партії “Слуга народу” на парламентських виборах. Артист балотувався під брендом політсили як мажоритарник у 49 окрузі на Донеччині, але посів аж третє місце, поступившись меру міста Дружківка Валерію Гнатенку та одіозному “регіоналу” Борису Колеснікову. 

Через майже місяць після виборчих перегонів, спецпроект “Вибори вибори” вирішив дізнатися у Сівохи – чому, попри свою популярність, він програв битву на Донецькому окрузі? Як так сталося, що нікому невідомі Зе!мажоритарники пройшли у Раду, збивши чимало нардепів-мастодонтів, а відомий артист – опинився за бортом парламенту? 

Зірка КВК та телевізійних шоу видався щирим та простим у спілкуванні. І, схоже, досвід балотування його зачепив – він дуже емоційно розповідає про рідний Донбас та умови життя місцевих. Тож не виключено, що у політичній кар’єрі Сівохи ще не поставлена крапка. 

Про палки в колеса від конкурентів на окрузі, дружбу із Володимиром Зеленським та власний досвід агітації на виборах за “Партію регіонів” – відверто від Сергія Сівохи. 

Коли вдома війна, ти не можеш бути поза політикою

– На цих виборах “Слуга народу” отримала приголомшливий результат  майже 45% підтримки партії та 130 переможців по мажоритарці. Ваш округ став винятком…

– “Слуги народу” по всій країні взяли мажоритарку, окрім Донецької, Луганської областей та Львівської. Ви подивіться, на Донбасі перемогли фактично всі від “Опозиційної платформи – За життя”, ну і трішки кандидатів від “Опозиційного блоку”. 

– Але ж ви людина відома і шанси стати депутатом були високі. Взагалі  що вас привело у політику? 

– До мене дзвонили люди з Адміністрації, сам президент, коротше, дзвонив радитися.  У них виникли проблеми, коли підбирали людей на мій округ. У “Слуги народу” дуже вимогливе ставлення до тих, хто буде представляти партію – кожна кандидатура розглядалася дуже серйозно. 

Тому у мене, як у жителя Донецька, питали про людей, про кандидатів. Я шукав інформацію про тих, кого не знав, про кого знав – міг одразу сказати думку. Коли відсіяли кількох людей, виникло питання: “А ти можеш когось запропонувати замість них?”. Я кажу: “Який критерій?”, Володимир Олександрович відповідає: “Щоб я на 100% довіряв людині”.  Я на це кажу, що лише одного такого знаю – себе. Ну, і потім поступила пропозиція. Ну а що – взявся за гуж, не кажи, що не дюж. 

Насправді я ж до 2012 року постійно жив у Донецьку – робота у мене така, сесійна, тож я на неї вилітав. Попрацював – повернувся назад. Однак оскільки моя присутність у Києві все більше була необхідна, то довелося переїхати. Але родина там жила – я раз на 2 тижні їздив додому і все цілком нормально виходило. А от вже у 2014, коли почалися всі події, я родину забрав у Київ. 

– Виходить, політика у вашому житті  історія не продумана, а випадкова?

– Що значить випадкова? Коли вдома війна, ти не можеш бути поза політикою. А тут з’явилася можливість якось допомогти батьківщині, чимось відплатити тій землі, на якій я виріс, отримав освіту. Тому я й включився у роботу. 

– Пам’ятаєте, як виїжджали з Донецька? 

– Це був день інавгурації Порошенка, тому я пам’ятаю його добре. Уже тоді почали стріляти, була складна обстановка. Я приїхав на потязі, вони тоді ще ходили. Заздалегідь по телефону домовився з родиною про все і через 2 дні ми виїхали на машині. 

– Як, на вашу думку, Україні потрібно реінтегрувати Донбас? 

 – Це, безумовно, потрібно, бо і тут нормальні люди, і там нормальні люди. Нас штучно посварили, культивували гадісне відношення до жителів Донбасу протягом тривалого часу. Тому в принципі стала можливою така ситуація, я вважаю. 

У мене там залишилися родичі, є друзі, знайомі  як можна просто викреслити це з життя? Це буде важко, бо… Ви жили колись під обстрілами? 

– Ні.

– Напевне ж, свідомість людей змінюється коли живеш під обстрілами? Тим паче, коли думаєш, що це роблять жителі твоєї ж країни. Це буде дуже важка робота, але я вірю, що все вийде, бо знаю людей як з цього, так і з іншого боку і мені здається, що все налагодиться при певних зусиллях. Це не швидкий процес, звісно, але, думаю, використовуючи таких же фанатів цього процесу, як і я, у нас може все вийти. 

Мені дуже подобається ініціатива президента про створення спеціального російськомовного телеканалу, який розповідав би всю правду. Там (мається на увазі на окупованих територіях  УП) дуже серйозно ставляться до пропаганди, дуже. Навіть знайомі, які виїжджають за кордон на відпочинок, говорять, що от, поживеш тиждень в готелі з російським телебаченням і якось по-іншому починаєш ставитися до ситуації.

А з нашого боку немає нічого ми навпаки намагаємося прогнути всіх під себе якимось ломом. Треба бути більш гнучкими і доносити правду більш доступними способами і в тій формі, яка буде сприйнята там. 

Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий

– У цій ідеї найбільше критикують те, що канал буде саме російськомовний, а не україномовний. 

– Ну, давайте людям, які зараз з опаскою сприймають все українське, намагатимемося донести те, що треба нам. 

Взагалі мені як людині, яка виросла у двомовності і спокійно говорить і українською, і російською, складно зрозуміти ставлення до російської мови. Не треба сприймати російську мову як мову Росії – це просто мова міжнаціонального спілкування, це мова, на якій я можу говорити в Казахстані, і мене зрозуміють. Те саме у країнах Балтії, хоч вони і маскують, але прекрасно розуміють все російською. 

Російська мова не є власністю Росії, ну, що за дурості? Ну, чому ми маємо скидати весь культурний російськомовний багаж тільки через те, що така політика була вибрана попередньою владою? Як на мене це велика помилка. 

Нам не здавали приміщення під офіс, не пропускали на деякі підприємства, у села, територіальні громади

– Давайте повернемося до виборів. Чому, гадаєте, ви програли конкурентам на окрузі? 

– Я бився у найскладнішому окрузі області і, як мені сказали всі мої знайомі, це був в принципі один із найскладніших округів в Україні. Моїми суперниками були Борис Колесніков від “Опозиційного блоку” і мер Дружківки Валерій Гнатенко від “Опозиційної платформи  За життя”. 

Мої супротивники вели шикарну роботу по округу  вони нічого не цуралися, і в них було залучено все. По-перше, у мене не було доступу до місцевих ЗМІ  ні до газет, ні до телебачення, ні до радіо. До чого ми змогли дотягнутися, до того дотягнулися, але це мізер. У мене на окрузі, до речі, не в пошані національні ЗМІ  це для розуміння менталітету. 

По-друге, дуже серйозний адмінресурс, люди, які сидять на додатковій зарплаті у конвертах від того ж Колеснікова. Ми розкрили кілька речей, пов’язаних з ДВК, з ОВК, вказували на це СБУ, були якісь дії з їхнього боку. 

Під час самого виборчого процесу ми присікли шалені вброси  по 500 бюлетенів на користь одного з кандидатів. Але ми не могли все накрити, хоча у нас спостерігачів було під 700 людей. Коли така кількість спостерігачів, то де гарантія, що всі вони будуть свої? 

– Тобто могли бути і “ворожі агенти”? 

– Я думаю, так. Якщо серед членів ДВК сиділи люди, які відповідали перед моїми конкурентами, то що заважало спостерігачів підкупити? 

Але вийшла дивовижна штука. Борис Колесніков, при всьому його багажі, при тому, скільки вони працювали… Взагалі обидва мої конкуренти постійно там працюють, мають там підприємства, у одного Колеснікова тільки кондитерська “Конті”, потім агрофірма “АПК Інвест”. Льодовий палац там знаходиться, хокейна команда “Донбас” переїхала з Донецька у Дружківку, яка на території мого округу. 

Найцікавіше, що, за збігом обставин, у день тиші відбулося відкриття хокейного сезону  прям 20-го липня. Як же ж не пограти в такий день у хокей, уявляєте, яке диво?

Важко з ними було, звісно, боротися аж до того, що ми не могли зняти нормальне приміщення під офіс. Тому і з’явився “Зе!бас” автобус, який став пересувним офісом і їздив між Дружківкою та Костянтинівкою, туди могли люди прийти і розповісти про свої проблеми. 

Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий

– Офіси прямо відмовляли вам в оренді? 

– Так, люди просто не здавали приміщення. Не пропускали нас на деякі підприємства, у села, територіальні громади. Адже тільки через зустрічі можна про себе заявити, якщо немає своїх ЗМІ. 

У нас дуже смішно вийшло у селі Красноє (назва до декомунізації, нова назва села – Сонцівка  УП), це батьківщина Сергія Прокоф’єва. От ми їдемо туди і раптом дізнаємося, що, виявляється, туди ж за 15 хвилин має прибути Борис Колесніков. Ну, ми то нічого, готові до спарингу в будь-який момент! 

Приїжджаємо туди  голова села ховається, по кущах бігає. Люди прийшли, кажуть: “Ой, та ніби ж Колесніков мав приїхати”, ми з ними поговорили. А Колесніков, коли дізнався, що ми вже на місці, то на дві години переніс свій візит. Відкритого контакту між нами не захотів. 

До честі, хочу сказати, що якихось брудних прийомів проти мене не було. Всі ставки були зроблені, очевидно, на підрахунок голосів. Бруду один на одного не лили  ми принципово, а від конкурентів, очевидно, якусь повагу я заслужив. Та й на мене спробуй щось знайти. Хто я? У політиці ніколи не був, ніде грошей не брав. 

– Ви, до речі, знайомі з Колесніковим? 

– Звісно, так! Я жив у Донецьку стільки років і він… Звісно, знайомі. Не товариші, не друзі, але знаємо один одного, бо обидва були не останніми людьми в Донецьку. Пересікалися на різних заходах. 

З Гнатенком не знайомий… Він мер Дружківки і цим все сказано. Я говорив людям – якщо ви так задоволені своїм мером, навіщо ж ви його вибираєте  він же поїде, буде тут якийсь новий недолугий, що ви з ним робитимете? (Сміється)

– Багато людей на зустрічі приходило?

– По-різному  залежало від місця. Тим не менше, усі зустрічі закінчувалися на дуже хорошій ноті і фотографувалися теж, звісно. Я побував на підприємствах і, так вийшло, що й на сусідніх округах, був на шахті, подивився, як живуть шахтарі, з’їздив у Маріуполь. 

По-перше, я там як міг підтримував наших Зе!кандидатів і заодно дізнався, що і як відбувається на місцях. Це жах, звісно. Я вважаю, що у всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий. Мало того, що він вбитий взагалі у промисловому, побутовому, сільськогосподарському плані, та ще й жахливий фактор війни. Це страшно. 

– Що місцевих турбує найбільше? 

– Люди ставили різні питання, але що я міг відповісти як кандидат, не маючи жодної реальної влади? Я їм казав: хлопці, ну, от ви вже 25 років живете з цією владою, 25 років конкретно у цьому регіоні влада не міняється. Невже ви не хочете змін? Від вас же все залежить!

Я обіцяв, що міг та в необхідності чого сам переконаний  якомога швидше влаштувати місцеві вибори, адже люди страшно незадоволені місцевою владою, від якої залежать всі побутові питання, інфраструктурні. Я дуже занурився у матеріал. 

Знаєте, кілька днів тому мені, вже екс-кандидату, подзвонили наші активісти, що дуже складна ситуація в Курахово – там шахтарі починають бастувати, перекривають дороги. Я поїхав туди, бо люди доведені до відчаю – три місяці вже не отримують зарплату. Люди, які працюють під землею і ризикують життям не отримують навіть той мізер – 5-6 тисяч гривень у місяць! Вони у магазинах і на ринках під запис беруть продукти – як це можливо взагалі? А зараз ще накладається те, що 1 вересня на носі – дітям в школи йти. Це катастрофа! 

Як і обіцяв, я передав президенту звернення від шахтарів, президент відразу поспілкувався з Гройсманом, і ми встигли винести це питання на засідання Кабміну.  Уявляєте мою радість, коли Кабмін прийняв рішення виділити перший транш на покриття заборгованості шахтарям? Це наша маленька перемога.  

Я взагалі сподіваються, що буде створений якийсь орган, який відповідав би саме за повернення Донбасу і за його відновлення. Зараз це розпилено між всіма міністерствами, а Міністерство тимчасово окупованих територій ніхріна нічим не займається. 

Ще обовязково треба відділити проблему Донбасу і Криму – не може одне міністерство займатися і тим, і тим, бо це принципово різні ситуації, принципово! 

Я не полишаю ці ідеї, є однодумці, люди, яким небайдужий Донбас. Ми хочемо все-таки, щоб у нашої нової влади з’явилися якісь конкретні важелі, щоб доносити проблеми людей до вищого керівництва держави. Я готовий бути цим прямим зв’язком. 

– Заразила вас політика…

– А куди дітися? Коли подивишся на це все… Люди ж мені не чужі. Ну, як можна відключити людям воду у таку спеку? Люди сиділи без води у Костянтинівці взагалі. Вони, коли читають, що кияни залишилися без гарячої води, то сміються просто, істерика у людей кажуть, поживіть он, як ми взагалі без води. 

А в мене так чудово вийшло, що президент якраз приїжджав призначати губернатора, і в мене вийшло поспілкуватися з ним, я розповів про проблему з водою. У той же вечір Кабмін прийняв постанову, яка забороняє відключати від електроенергії воду Донбасу.  Вода була вимкнена через заборгованість, але людям дали воду. Для мене це була фантастика, зрозуміти, що від тебе щось залежить і ти можеш щось зробити для людей. 

Щоправда, дали воду, люди відкрили засуви і повиривало труби – вони старі, і як почало все рватися… Але для мене це все одно був такий стимул, що ти реально можеш щось зробити – це чудово.

– Ви самі писали передвиборчу програму чи допомагала “Слуга народу”? 

– Програму писав я сам, бо хто краще за мене знає проблему регіону? Я підтримував деякі пункти із загальної програми партії, але більше концентрувався на проблемах регіону. Звісно, все, що пропонує партія, мені цікаве і розповісти мешканцям мого регіону щось про країну в смартфоні – це чудово. Але коли у людей немає грошей на квартплату, немає води, і почати з країни в смартфоні, ви ж розумієте, це не зовсім те. 

Не знаю, як де, але в нас взагалі в області “парашутисти” не проходять. Треба знати проблематику, розуміти мислення людей. 

Ми із Зеленським дуже близькі ментально: Донбас, Кривбас – це дуже схожі райони

Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий

– Як зустріли програш, з якими емоціями?

– Ну, відчаю прям якогось не було. Ми зробили все, що могли. Коли викладаєшся на повну, тобі не соромно за будь-який результат. 

Я задоволений, що з 7% підтримки на старті за три тижні я піднявся до 22%, у три рази це нормально. Плюс партію ми підняли у півтора рази. Ну, не вийшло зараз, може, на місцевих виборах ще вийде. 

– Володимир Зеленський дзвонив вам після виборів? 

– Я постійно був з ним на зв’язку. Коли виникали якісь серйозні проблеми, я звертався напряму і президент підтримував мене. Якщо потрібна була допомога СБУ чи губернатора, то допомагали.

– Часто зараз спілкуєтеся з Володимиром Олександровичем? Наскільки він змінився з часів обрання президентом?

– Ну, от зараз я не можу з ним зустрітися. Бачите, який у нього плотнячок зараз йде і міжнародні поїздки, і те, і те. Тільки збираємося зустрітися, і знову якийсь привід з’являється. Я все чудово розумію, безумовно, він дуже зайнята людина зараз. Але намагаюся побачитися, сподіваюся, у найближчий час це вдасться. 

Звісно, він змінився як людина, на яку звалилася така величезна влада. Звісно, в нього додалося турбот. Я згадую, який я був озадачений, коли проходив по мажоритарці, а уявіть собі людину, на якій вся країна. 

Знаючи Вов… Володимира Олександровича (сміється) близько 25 років, я можу сказати, що це людина, яка занурюється в усі процеси, в яких бере участь. В усі. Я думаю, що Володимир Олександрович ще всіх здивує всіх, хто розповідає, що він лялька Коломойського, що він під впливом Богдана. Ще здивуєтеся, почекайте. 

Наскільки я знаю, Володимир Олександрович це дуже сильна людина, він дуже совісний, дуже. Це наше виховання, напевно. Ми ж дуже близькі ментально: Донбас, Кривбас – це дуже схожі райони. У нас одні поняття про чесність, хоча поняття, напевно, вже зіпсований термін.

– Чому ж, у цьому контексті цей термін звучить. 

– Безумовно, команда грає велику роль, але те, що Володимир як людина буде максимально до всіх процесів причетним, то це точно. Основне навантаження буде на ньому. Тому і основна надія у мене саме на нього. 

Зараз дуже часто критикують його оточення. Ну, от повірте мені попутники можуть бути різні, головне, щоб основна ціль не змінилася. А те, що Володимир Олександрович збереже статус-кво будьте впевнені.

– Це ви, напевно, про Андрія Богдана і його вплив на Зеленського. 

– Ми, близькі до нього люди, самі хвилюємося. Всі ці розмови не проходять повз – у нас все через серце пропускається. Ми ж люди старої формації. Скоріше так ми не зіпсовані політикою, коли все вже притуплюється. В нашому випадку кожна гадість проходить через тебе дуже хріново почуваєшся через це. Напевно, так не треба, але куди ж діватися себе не переробиш. Тому уявляю, під яким пресом знаходиться президент. 

Мені ні краплі не соромно, що підтримував “Партію регіонів”

– З 2014 року український шоу-бізнес поділився на тих, хто виступає в Росії, і тих, хто принципово не працює у країні-агресорі. Ви їздили в Росію з початку війни? І як ставитеся до тих, хто продовжує там заробляти?

– Нещодавно, до речі, згадував: здається, з 2013 року у Росії не був. Так сталося. Я не приймав запрошення з того боку, зрозуміло чому. Але там же залишилися і друзі, і нормально мислячі люди.. 

Щодо артистів, то це особиста справа кожного. Кожен має сам за себе вирішувати. Зрозуміло, що там ринок більший і, наприклад, для музикантів там більше можливостей потрапити на очі якимось світовим брендам музичного бізнесу, тому що у нас немає такого представництва.

Звісно, там і грошей завжди більше можна було заробити. Але з іншого боку, піднялася концертна діяльність у нас в країні  наші музиканти стали більше їздити з виступами. Але гроші не ті. На жаль, ми нікому, крім Росії, більше не цікаві. Може, й цікаві, але вийти за кордон і заявити про себе не вистачає сил елементарно. Ну, от в Європу як ми всунемося  через Євробачення, хіба що. 

Знаю, що багато виробників телепродукції втратили. Особливо це стосується історії з серіалами, бо відвалився шалений ринок. Кожен справляється з цим, як може зараз. 

– Артисти в Україні також часто беруть участь у політичних кампаніях. У вас теж був такий досвід, якщо я не помиляюся, у 2010 році?

– Був такий досвід. Тоді склалася така ситуація… Мені дуже не подобалося те, що робила команда Ющенка. Дуже не подобалося. І я тоді, як і жителі нашого регіону, бачив альтернативу у “Партії регіонів”. Тому що Януковича я знав як керівника області, я бачив, що місто реально розквітало  робилися дороги, щось відбувалося. 

Тому коли прийшло запрошення, то я став ведучим концертних програм, які проходили на підтримку “Партії регіонів” на парламентських виборах. Мені ні краплі не соромно за це, я анітрохи не комплексую з цього приводу. 

Так, потім сталося, що сталося, і розчарування було дуже глибоким. Не на того поставили, як завжди. Ну, я думаю те саме розчарування було і у тих, хто колись працював на підтримку Ющенка, скажімо, чи Петра Олексійовича. Ну, буває, це життя.

Сергій Сівохо: У всій країні в нас жах коїться, але на Донбасі цей жах особливий

– Артисти, які прямо підтримують політиків, несуть відповідальність за це перед виборцями? От, наприклад, як Олег Винник, який прямо підтримав Михайла Поплавського та “Аграрну партію”

– Кожен обирає сам спосіб заробляти і ставити свою політичну позицію у те становище, в якому вона потім виявляється. Заради Бога – чи перестану я після цього спілкуватися з Олегом Винником? Та ні, звісно, не перестану. Ну, був такий досвід у людини, постояв, зробили смішну фотографію з лопатою. 

– Коли українські зірки агітують за політика  це частіше грошова історія чи поклик серця? 

– Або особисте, або гроші. Я не вивчав це питання спеціально. Я знаю, що, наприклад, коли за Януковича виступала Тая Повалій, то там були якісь особисті контакти, симпатії. А так… не можу сказати.

Ну от, наприклад, чому Сергій Притула пішов підтримувати Славу Вакарчука? Теж, напевно, щось особисте, я не вірю, що це гроші. 

– А ви заробили, коли у 2012 році виступали?

– Так. Але це не такі прям шалені гроші. Хоча я знаю, що в артистів існує спеціальний прайс на такі виступи. Тому я і не залучав нікого з артистів у своїй мажоритарній кампанії. 

З одного боку, ніби й непогано подарувати людям радість якимось концертом. А з іншого боку, мені здавалося, що краще використати гроші на якесь важливе, добре діло, а не організовувати звук і світло. 

У мене й так завжди був аншлаг перед Зе!басом – все одно люди збиралися, казали, що це якось по-новому, по-іншому. Не так, як Борис Колесніков влаштував у Дружковці  “День рибака”. Відомий порт Дружковка, прям, на всю Україну! Зловили тоді там репера “Серьогу”, який приїхав і дав концерт. Може, й свято для людей, а мені здається, що це занадто трохи. Бо люди там жахливо живуть, звісно, просто катастрофа. 

 – Чи є у вас подальші політичні плани? 

– Я не знаю, як їх назвати – політичні чи гуманітарні. Я б дуже хотів брати участь у якійсь програмі, яка б допомагала відновленню Донбасу, реінтеграції. 

Хоча чомусь зараз дуже відновилися пропозиції до мене у творчому плані. Раптом чомусь всі згадали – десь пропонують очолити один напрям цікавий, десь якісь творчі проекти великі. І я от зараз, чесно кажучи, не знаю. 

Тобто зараз ви розриваєтеся між творчістю та політикою?

– Напевно, так можна сказати. Бо пропонують такі речі, якими я займався все життя і які завжди були цікаві. А тут тепер, занурившись у політику, я себе відчуваю в якійсь мірі відповідальним чи що. Остаточне рішення ще не ухвалив. 

– “Слуга народу” пропонувала йти на місцеві вибори? Ходять чутки, що вони можуть відбутися раніше осені 2020 року. 

– Місцеві вибори хотілося б зробити, і я людям казав, що, якщо я пройду у Верховну Раду, то одна з моїх перших ініціатив буде якомога швидше зробити місцеві перевибори. Бо на місцях влада це “царьки”, які зажралися неймовірно. От мер Костянтинівки практично не з’являється у місті – ну, як це? Те ж саме у районних адміністраціях – ну, це завал, що вони собі дозволяють. Вони там реально царі та Боги

– Є у Зеленського настрій робити перевибори місцеві? 

– Безумовно. Чим швидше – тим краще. 

– Якщо ви наважитеся піти на місцеві перевибори, що це буде  міськрада, облрада?

– Я не знаю, наскільки я маю знань для цього… Все-таки я вважаю, що туди потрібні  люди, які мають досвід такої роботи. Я ж ніколи не працював…

– У Верховній Раді теж потрібен досвід. 

–  Хоча Володимир Олександрович теж ніколи не працював президентом, більше того –  не був у політиці. 

Я швидше готовий бути контролюючою ланкою. Людиною, яка, при ухваленні якихось рішень нагорі, буде доносити про це і контролювати виконання цих рішень на місцях. У мене все-таки трохи більше можливостей, ніж у простих клерків. 

– Не шкодуєте про мажоритарний досвід? Адже програли.

– Ні, не шкодую. І сподіваюся, що завдяки моїй роботі щось зсунулося в якусь сторону – не в моєму житті, а в політичній обстановці. Що люди побачили, що є якась альтернатива, і вона може працювати. 

Все-таки за мене проголосувало 22% виборців – це нормальний результат. На деяких округах з такими результатами перемагали.