Аналітика

Повітря, води, ґрунти не на часі. Екологічна політика поза увагою міськрад

Автор – Костянтин Шокало, аналітик Центру спільних дій

Можна по-різному ставитися до висловлювань Ґрети Тунберг, але проблеми, які вона піднімає є актуальними для всього світу. Щодня людство забруднює довкілля все більше, а влада або не може, або не хоче з цим розбиратись. ООН має окрему програму щодо моніторингу та розробки рішень з покращення стану екології у різних куточках планети. І українські міста там точно не мають першості. 

Сьогодні мало хто серйозно говорить про охорону навколишнього природного середовища на місцевому рівні в Україні. Жителі міст фактично не відчувають погіршення екологічного стану тут і тепер, оскільки це повільний процес, наслідки якого помітні у довготерміновій перспективі: різноманітні хвороби та скорочення тривалості життя громадян. 

Для обласних центрів проблема екології є однією з найгостріших. Порівняно з іншими населеними пунктами України, ці міста є найзабрудненішими та потребують нових підходів і практик щодо формування місцевої екологічної політики. Центр спільних дій проаналізував, яку екологічну політику вела чинна місцева влада за останні кілька років, аби ви знали, чого вимагати від нової влади.


Що може зробити місцева влада в сфері охорони довкілля?

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” чітко визначає повноваження місцевої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Тут існує два типи повноважень – власні та делеговані. 

Власними є виключні повноваження органів місцевого самоврядування: ті, яких ніхто більше не має і які не можуть замінити інші органи влади. В Україні ОМСи можуть досить багато. Перш за все, вони формують та реалізують місцеву політику щодо охорони довкілля через обов’язкове затвердження цільових програм міста. Також саме місцева влада встановлює ставки земельного податку, розміри плати за користування природними ресурсами, відшкодувань за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів. 

Управління територіями і об'єктами природно-заповідного фонду місцевого значення та іншими територіями, що підлягають особливій охороні теж виключна відповідальність місцевих управлінців. І робота з даними – оприлюднення геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету або коштів міжнародної технічної допомоги, на їхніх плечах.

Окрім цього, ОМСи мають делеговані повноваження. Це ті, які передані їм з державного рівня: вони не є виключними, а деякі з них можуть дублювати повноваження державних органів влади.

У сфері екології це координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів, здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, визначення території для розміщення відходів, вирішення земельних спорів та інші.


Краще план сьогодні, ніж катастрофа завтра

У своєму трактаті “Мистецтво війни” Сунь-цзи сказав: “Стратегія без тактики – це найповільніший шлях до перемоги. Тактика без стратегії – це просто метушня перед поразкою”. Це судження стосується не лише ведення війни, а й взагалі провадження будь-якої політики. 

Якщо місцева влада не має чіткого бачення розвитку свого міста і не закладає його у конкретні довготермінові програми, покращення громадяни відчують не скоро. І від правильно поставлених завдань напряму залежить, чи будуть жителі міст дихати чистим повітрям або пити чисту воду, що впливає на реальний стан їхнього здоров’я. 

Ми оцінили комплексні цільові програми у сфері охорони навколишнього природного середовища всіх обласних центрів України за 2017-2019 роки відповідно до розробленої нами методології. Ми брали до уваги наявність програм у вільному доступі для громадян, використовність (формат відкритих даних), змістовну вичерпність та звітність щодо виконання програм.


Як бачимо, ситуація з цільовими програмами міст у сфері охорони навколишнього природного середовища є кращою, ніж у інших сферах. Але не у всіх обласних центрах. Так, комплексних цільових програм зовсім не мають Дніпро, Житомир, Львів, Рівне, Тернопіль та Чернівці. 

За нашою методологією жодне місто не отримало максимальну оцінку. Наближену до максимальної оцінки мають програми Запоріжжя, Івано-Франківська, Києва, Одеси та Сум. Більшість інших міст отримали оцінки вищі від середнього балу. Найгіршими у наявних програмах виявились показники використовності та звітності.


Скільки грошей витрачають на охорону довкілля?

Жодна програма, якою б якісною вона не була, без фінансування на її реалізацію особливого сенсу не має. Ми подивились, наскільки реальними були зафіксовані у програмних документах наміри впроваджувати політику з охорони довкілля у обласних центрах України. 


У 2019 році найбільше грошей з міського бюджету на охорону навколишнього природного середовища виділяли Краматорськ (0,55%), Чернігів (0,38%), Черкаси (0,36%), Запоріжжя (0,35%) і Київ (0,26%), найменше – Полтава (0,02%), Тернопіль (0,02%), Кропивницький (0,03%), Сєвєродонецьк (0,03%) та Хмельницький (0,03%).

Порівняно з 2018 роком, своє фінансування на охорону довкілля збільшили у Краматорську, Чернігові, Івано-Франківську та Запоріжжі. Водночас скоротили фінансування у Львові, Дніпрі, Житомирі, Кропивницькому та Сумах. Детальніше зміну фінансування ви можете розглянути на карті вище.

Цікавим моментом є те, що місцева влада визначає розміри та збирає до свого бюджету штрафні кошти з підприємств та організацій за порушення природоохоронного законодавства на місцях. Попри те, що екологічний стан у містах погіршується саме через роботу заводів і підприємств, більшість штрафів за шкоду довкіллю є мізерними. 

А ті штрафи, які є суттєво великими для підприємств-порушників навіть якщо збираються, то кошти з них йдуть не на вирішення екологічних проблем. Наприклад, Харків у 2019 році зібрав майже 31 млн грн таких штрафів, але на екологію виділив у 2,3 рази менше. 

Фактично місцеві влади всіх обласних центрів найменше фінансують охорону навколишнього природного середовища з-поміж інших сфер. За останні кілька років жодне місто не виділило на екологію більше від 1% зі свого місцевого бюджету. Чи вистачило цих грошей для вирішення проблем у сфері і яким був результат – розглянемо далі.


Наскільки забрудненим є ваше місто?

Для проведення аналітики щодо екологічного стану обласних центрів ми використали дані Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського. 

Перш за все, оцінимо якість повітря у містах. На рівень забруднення атмосфери впливають різні фактори, основні з яких – викиди забруднювальних речовин та парникових газів від промисловості та автотранспорту. Щоб комплексно досліджувати якість атмосферного повітря, науковці розробили індекс забруднення атмосфери (ІЗА). За ним можна визначити, у яких містах відбувається забруднення повітря найбільшою кількістю шкідливих речовин. 


Так, у 2019 році найбруднішим повітрям дихали жителі Дніпра, Одеси, Миколаєва, Херсона і Києва. Найбільш чистим повітря було у Харкові, Житомирі, Івано-Франківську, Тернополі та Чернігові. 

Порівняно з 2017 роком, чистоту свого повітря покращили лише Луцьк, Ужгород і Краматорськ. У Рівному все залишилось без змін, а у Дніпрі, Одесі, Миколаєві, Києві та Запоріжжі ще більше погіршилася якість повітря для жителів. Найбільшими забруднювачами для цих міст були діоксид азоту, фенол, завислі речовини, формальдегід і сірководень. 

Окрім забруднення повітря, наріжною проблемою для великих міст також є забруднення ґрунтів промисловими токсикантами. Відповідно до наявних даних, найгіршу ситуацію з ґрунтами мають Дніпро, Харків, Краматорськ, Кропивницький, Вінниця, Київ та Миколаїв. У цих містах найбільш шкідливими промисловими токсикантами є мідь (Cu), нікель (Ni), кадмій (Cd), цинк (Zn), свинець (Pb) і манган (Mn). 


Для цих хімічних елементів держава розробила стандарти гранично допустимих концентрацій (ГДК), що можуть бути наявні у ґрунті і не завдавати сильної шкоди природі. Так, у 2019 році ці ГДК перевищили Харків (щодо міді, цинку та свинцю), Кропивницький (щодо цинку та свинцю), Дніпро (щодо цинку) і Вінниця (щодо цинку). Інші міста поки що не перевищують норм щодо більшості хімічних елементів, але стрімко до цього наближаються – детальніше про це на інфографіці вище.

Щодо води, то найбільш показовим для визначення екологічного стану водних об’єктів є макрозообентос, один з різновидів донних безхребетних. За життєдіяльністю та розвитком цього планктону, екологічний стан більшості річок і водосховищ відповідав переважно 2-му класу якості – чисті води, та 3-му класу якості – помірно забруднені води. 

Як виявилось, комплексні дані щодо чистоти води у містах було майже неможливо знайти. Тому у нас є дані лише про три обласні центри, у яких місця забору води розташовані на території самих міст. Інші обласні центри не можуть бути об'єктивно оцінені через розташування місць забору води в інших населених пунктах, суттєву зміну показників якості води у самих містах і відсутність даних щодо них.

За результатами гідробіологічного моніторингу у 2019 році, найбільш забрудненими водними об'єктами, звідки забирають воду напряму у містах, є р. Полтва (Львів), р. Стир (Луцьк) і р. Південний Буг (Вінниця). 


Людей не обдуриш

Тепер поглянемо на останнє соціологічне дослідження Міжнародного республіканського інституту щодо місцевої політики в Україні. Воно показує нам, як жителі обласних центрів оцінюють рішення та дії органів місцевого самоврядування у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Так, якість екологічного стану міст найвище оцінили у Чернігові, Вінниці, Івано-Франківську, Хмельницькому та Харкові. Найгірша якість екологічного стану, на думку громадян, у Запоріжжі, Києві, Дніпрі, Кропивницькому та Одесі.

Якщо говорити про сфери, в яких чинний мер досяг найбільшого успіху, то в жодному обласному центрі охорона навколишнього природного середовища не була в пріоритеті. Вона займає одну з останніх позицій успішності політики місцевої влади щодо різних сфер. 

Чи вважають самі громадяни проблеми екології актуальними і чи вимагатимуть вони їх вирішення від новообраної влади міста після місцевих виборів? Загалом, ні. Лише у Запоріжжі охорону навколишнього природного середовища вважають пріоритетною для нової влади. В інших обласних центрах України першість мають зовсім інші сфери, хоча рівень забруднення у них є або ще вищим, або проявить себе вже незабаром. 

Як бачимо, нинішній стан екології у багатьох містах є незадовільним. Дуже чітко вбачається тенденція погіршення цього стану кожного року, але державна і місцева влада намагаються ці проблеми замовчувати. Якщо вже зараз не розпочати ефективну екологічну політику на місцях, ситуація з охороною довкілля може стати непоправною. І не лише для сьогоднішніх найзабрудненіших міст, а й для можливих завтрашніх. 

Результати досліджень щодо стану навколишнього середовища у містах дуже чітко накладаються на те, що відчувають самі жителі міст. Це означає, що проблеми вже немає куди відкладати – настав час їх вирішувати. І, скоріше за все, робити це будуть вже новообрані органи місцевого самоврядування. Тому їм варто буде розпочати з кардинально нового підходу до формування і реалізації місцевої політики. А він полягає, перш за все, у чіткому виявленні проблем (адже даних щодо цього майже немає), стратегічному плануванні політики та ефективному фінансуванні сфери.