Інтерв'ю

Нікіта Тітов, плакатист: З плакатом не можна брехати, треба казати те, що відчуваєш

Журналістка Центру спільних дій Таїсія Алексєєва. Опубліковано на ArtHus

Від часів Революції Гідності плакат отримав нове життя. Він більше не власність влади, а спосіб самовираження кожного громадянина, як під час вуличних акцій, так і в соцмережах. Достатньо згадати ініціативу “Хто замовив Катю Гандзюк?”, яка завдяки влучній та лаконічній візуалізації змогла поширити інформацію про вбивство активістки і гальмування розслідування злочину по всій Україні та надати справі резонансу.

Плакат стає новим способом прояву громадської позиції. Тому напередодні місцевих виборів Центр спільних дій анонсував конкурс плакатів “Твоя влада. Знай своє місце”. У такий спосіб ми хочемо залучити якомога більше людей до роздумів про місце громадянина в системі влади і як саме він може долучатися до прийняття рішень.

Утім, наскільки дієвим є цей вид мистецтва, ми вирішили запитати одного із наймайстерніших українських плакатистів – харківського художника та дизайнера Нікіту Тітова. Його плакати привертали увагу до подій Революції Гідності, війни на Сході, становища українських політв'язнів в російських тюрмах, їх виставляють в галереях і клеять на конверти як поштові марки і поширюють в соцмережах тисячі разів.


Робота Нікіти Тітова

Як зізнається сам Нікіта, до подій 2013 року він був просто ілюстратором і арт-директором в одній київській рекламній агенції, де пропрацював 13 років. А от плакатистом його зробила саме Революція. Тоді щоденна його дорога з дому в офіс і назад пролягала через Майдан. Дивлячись на ці події, неможливо було залишатися осторонь. І тоді Нікіта намалював свій перший політичний плакат. А далі – ще один, і ще один. Про революцію, війну, Україну в світі. Поки плакатів не назбиралось на кілька персональних виставок.

То чи може плакат дати відповіді на актуальні суспільно-важливі питання та об’єднати навколо себе цілу країну? Читайте нижче.


“Завдяки плакату я реагую на якусь подію, яка сильно відгукується в моєму серці”

 З чого почалась ваша історія з політичним плакатом?

– Перший плакат я зробив під час Майдану у 2013 році, десь у грудні. Це взагалі був перший політичний плакат в моєму житті, коли відчув, що в країні відбуваються дуже потужні зміни. Тоді ще не було сильних зіткнень, але вже з’явилось таке відчуття, що люди на цьому Майдані підуть до кінця і що країна вже не буде такою, якою вона була до цього. Тоді я створив плакат «Країна народжується». Намалював там маленьку дитинку, ще плід, на тлі Майдану. Цей плакат знайшов глядача, були перепости, що для мене було великим дивом. Потім, під час Майдану я зробив ще один.


Робота Нікіти Тітова

– Чому саме плакат?

– Це таке стисле, чітке дуже просте повідомлення, але воно зчитується настільки швидко, що людина за кілька секунд розуміє, що я мав на увазі. Це така концентрація думок і дуже виразний засіб донести їх до людини.

З 2014 року я вже почав робити більше плакатів. Для мене була своєрідна мова замість багатьох слів, оскільки мені було дуже важко писати про всі ті події та й пишу не так вже й добре. Завдяки плакату я реагував на якусь подію, яка сильно відгукувалась в моєму серці, про яку я думав чи якій співчував.

Але ви потрапили у тренд, змогли візуально передати те, про що думає більшість. Це свідчить про те, що ви з цими людьми на одній хвилі?

– Не з багатьма, на жаль. Проте з більшістю патріотичних, проукраїнськи налаштованих людей у нас дуже співпадають погляди. Мені б хотілося, щоб в людей, які розуміють, про що я кажу, було набагато більше. Все ж таки у нас неоднорідна країна в плані поглядів на події, що відбуваються. Я це також вважаю частково своєю провиною, тому що я не можу донести свою думку так, щоб це зрозуміли навіть ті люди, у яких все українське викликає реакцію відторгнення.


“Мені б хотілося, щоб держава до цього долучалася – збирала якісь креативні групи, щоб ми могли чинити культурний опір”



Робота Нікіти Тітова

– Чим ваш перший політичний плакат принципово відрізнявся від того, що ви робили для «Тижня» або коли працювали в рекламній агенції, адже там теж були плакати?

– Мені здається, що різниця між рекламним і політичних плакатом велика. У рекламі все зводилось до просування якихось продуктів чи брендів. Все ж таки там трохи інша мова та й візуальна картинка також відрізняється.

По-перше, політичний плакат торкається зовсім інших тем, ніж це в комерції. Він більше пов'язаний з тими подіями, які відбуваються у країні. Реклама направлена на те, щоб просто просувати якісь бренди. По-друге, працюючи в рекламі, я міг рекламувати продукт, до якого міг ставитися не дуже добре, не дуже щиро, а з плакатами, мені здається, не можна брехати, треба казати саме те, що відчуваєш. Просто треба вірити в ідею, яку малюєш.

З огляду на те, що Революція Гідності дала поштовх для переродження плакатного мистецтва, на вашу думку, як далі буде розвиватися плакат в Україні? Можливо, на нього чекає інша форма?

– В 2013-2014 році дуже багато творців, які відгукнулись на події і було дуже багато плакатів. І на початку війни теж було дуже багато плакатів. В 2014 – 2015 роках ще більше митців долучалися до цієї тематики і працювали в цьому напрямку. Зараз я бачу спад. Можливо, я не бачу всього, проте мені здається, що постійно цим займається не дуже багато людей. Крім себе, я знаю ще двох. Перший, це, звісно, Андрій Єрмоленко. Я вважаю, що він найкрутіший плакатист в країні. Другий – Микола Гончаров. Це люди, які постійно, вже сьомий рік, працюють саме в цьому напрямку – політичний плакат. Малюють те, що відбувається в країні.

Щодо майбутнього – важко сказати, але я все ж таки хотів би, щоб у цьому напрямку працювало якомога більше людей, щоб держава допомагала розвивати і просувати цей вид мистецтва. Пропаганди, в хорошому сенсі слова, у нас в Україні не дуже багато. Ми дуже мало можемо протиставити російській пропагандистській машині. Мені б хотілося, щоб держава до цього долучалася – збирала якісь креативні групи, щоб ми могли чинити культурний опір.

Але у нас проблема в тому, що ми не можемо транслювати наші думки, наші смисли і розповідати правду на весь світ, тому що дуже багато людей саме під впливом російських медіа.


“Він повинен влучно стріляти: кілька секунд і ти вже розумієш про що йдеться”

Наскільки ефективним інструментом для просування важливих змістів може стати плакат?

– Думаю, що якщо плакат буде дуже влучний, буде чітко доносити і саму ідею, і зміст, то глядач буде їх сприймати і, можливо, навіть спонукати до певних дій. Питання у тому, які і наскільки чітко плакати будуть зроблені в плані повідомлення.

Чи є для вас один чи два критерії класного плакату? На що в першу чергу звертаєте увагу, коли бачите роботи колег?

– По-перше, це зміст, саме повідомлення і, по-друге, як чітко воно зроблене і як втілене.

Зміст має бути тексовий чи візуальний?

– Мені власне більше подобається візуальний, якісь такі образні плакати, але іноді текстовий плакат теж працює. Все залежить від того, яке це повідомлення і наскільки чітко воно зроблено. Тут вже неважливо, чи текстом, чи за допомогою малюнка. І щоб плакат читався дуже швидко. Він повинен влучно стріляти: кілька секунд і ти вже розумієш про що йдеться.

Від часу революції до сьогодні чи можете ви назвати якийсь плакат, який вас зачепив найбільше?

– Таких плакатів дуже багато. Це те, що робить Андрій Єрмоленко. В нього майже кожен постер дуже чіткий.

Я не можу сказати, що є якісь найулюбленіші, тому що ці плакати, здебільшого, стосуються складних тем. Але можу сказати, що я дуже захоплююсь і шаную те, що робить Андрій (Єрмоленко. - Ред.). В нього достатньо таких плакатів.

– Ким має бути автор хорошого плаката: обов’язково професіонал чи це може бути й аматор?

– Неважливо. Головне – мати такі властивості, щоб донести думку просто і стисло. Чітко і цікаво. Це повинна була бути непересічна, його власна, особлива думка, подана дуже цікавим і чітким засобом.

Що треба зробити, аби бути в тренді й аби плакат викликав емоції, а його зміст відгукувався іншим людям?

– Думаю, в деяких ситуаціях, дуже важливо, коли це вчасно. А в більшості ситуацій важливо, коли це влучно і співзвучно з думками інших людей, які тебе оточують. Тобто вони думають так само як ти, але вони не можуть, не вміють цього робити (малювати плакати. - Ред.). Тому ти робиш це замість них.

До слова, ви все ще можете взяти участь у конкурсі плакатів “Твоя влада. Знай своє місце” та розповісти про своє бачення того, як громадяни мають взаємодіяти з місцевою владою та де їхнє місце. Роботи приймаємо до 30 липня, а оцінюватиме його сам Нікіта Тітов, який входить до складу журі. Із деталями можна ознайомитись за посиланням.