Блоги

Кадровий голод чи непривабливий роботодавець: чому українці не йдуть на державну службу?

Час від часу в Україні виникають обговорення, чому іншим країнам вдається виходити з глибоких економічних та суспільних криз, а ми вже тридцять років ніяк не можемо знайти свого шляху до успіху. Безумовно, що причин наших проблем є дуже багато. Але більшість з них можна звести до спільного знаменника – ми добре робимо революції, але погано будуємо інституції.

Під інституціями в цьому тексті розуміємо органи державної влади, які у своїй взаємодії одночасно забезпечують права людини та її добробут і здатні справедливо та ефективно реагувати на зовнішні і внутрішні загрози суспільству.

Інституції – це не тільки набір повноважень і будівлі. В першу чергу – це державні службовці. Це люди, які втілюють державну політику. Саме від їхньої кваліфікації та мотивації залежить, наскільки вдало будуть реалізовані урядові ідеї, і, зрештою, якою буде якість нашого життя. Тому кожна держава, яка хоче, щоб у неї вийшло, має дбати про те, щоб у кабінетах сиділи найбільш здібні люди країни.

Українська державна служба дуже далека від своїх західних аналогів. Вона досі не позбулась радянського спадку безініціативності та незахищеності чиновника. А будь-які спроби її реформувати розбиваються об політичні інтереси кожної української влади. Про це і не тільки поговоримо далі.


Недосконала, але таки реформа

Протягом багатьох років законодавець не знаходив часу та бажання для системного перегляду закону про державну службу. Але Революція Гідності та сформований нею запит на докорінну зміну якості державного управління таки змусили політичні еліти зреагувати на проблеми, які накопичились в публічній службі. Реформаторські потуги післямайданних еліт вилилися в ухвалення наприкінці 2015 року закону про державну службу.

Він безумовно передбачав багато позитивних змін. Перш за все, новий закон врегульовав процедуру добору кандидатів через відкриті конкурси.

Нове правило призначення на посаду стосувалось посадовців всіх категорій, в тому числі еліти служби, віднесеної до категорії "А", – керівників центральних органів виконавчої влади, окрім міністрів, голів місцевих державних адміністрацій, державного секретаря кабміну та керівників апаратів Верховної ради, Конституційного та Верховного судів.

Кандидатів на нижчі посади мали добирати комісії, створені безпосередньо в органах державної влади, до яких вони йдуть на роботу. А для вищого корпусу державної служби створили спеціальну кваліфікаційну комісію.

Також закон чітко визначив підстави та порядок звільнення з посад. Це мало захистити державних службовців від свавілля з боку керівників, політичних змін і створити умови, щоб службовці вибудовували кар’єру сумлінною працею на державу.

А на додачу до правил відбору та звільнення закон сформував єдину систему оплати праці, соціального забезпечення та інших бонусів для тих, хто вступив на службу.

Втім, закон вирішив не всі біди української бюрократії. Наприклад, не вдалося деполітизувати державну службу. Досі заборона бути членом партії поширюється лише на верхівку – службовців категорії "А". Також держава віддала добір державних службовців категорій "Б" та "В" тим органам влади, до яких вони йдуть на роботу. Це створило передумови не лише для корупції, але й для потрапляння на посади відверто некваліфікованих людей.

Однак, позитиву було значно більше ніж недоліків. Тому новий закон можна вважати хоча незавершеною, але успішною реформою. Але далі почалося найцікавіше – її відкат.


Політики проти державних службовців

Чіткі правила гри у публічній службі майже одразу стали перешкодою українській версії "realpolitik", у якій лояльність керівництву домінує над компетентністю, а можливість ручного управління вважається ознакою політичної сили. Тому спроби змінити закон під політичну доцільність розпочалися ще при владі, яка була автором реформи.

Петра Порошенка не влаштовував той факт, що призначати на посади голів районних та обласних державних адміністрацій можна було лише тих осіб, які пройшли сито добору в Комісії вищого корпусу державної служби. Спершу лояльні до президента депутати спробували створити йому свою власну комісію для конкурсного добору. Однак, рада таке рішення не підтримала. Довелось шукати інші способи позбутися відкритого добору на посади очільників місцевої виконавчої влади.

Депутати запропонували взагалі вивести голів місцевих державних адміністрацій з-під дії закону про державну службу і так прибрати необхідність проводити будь-які конкурси. Цього разу жодних проблем із голосами в парламенті не було. Закон був ухвалений, а і без того недосконала реформа отримала першу пробоїну.

Далі вже новий президент і його фракція продовжили процес руйнування реформи публічної служби. Посада президента, більшість у парламенті і кабмін опинились фактично у одних руках, але для того, щоб отримати абсолютну владу команді Зеленського було необхідно розставити своїх людей на ключові позиції у державній службі. Але на відміну від політиків, державних службовців від звільнення захищав закон.

Тому в ОП вирішили, а народні обранці підтримали зміни, за якими державних службовців можна звільняти без будь-яких об’єктивних підстав заради чергового "перезавантаження влади".

Але апетит приходить під час їжі. Тому за звільненням без підстав неминуче настало призначення потрібних людей без конкурсу. Тут Слугам народу стала в нагоді пандемія, якою обґрунтували необхідність швидкого призначення на посади державної служби. У свою чергу швидко означає без справжнього конкурсу.

Для того, щоб розуміти, що таке виправдання є цілковито безглуздим, достатньо лише того факту, що в жодній іншій країні Європи не було запроваджено аналогічних змін. Хоча по Італії чи Іспанії пандемія вдарила куди сильніше, ніж по Україні, а карантинні обмеження в багатьох країнах були жорсткішими і навіть тривалішими.

Тож ніякої необхідності в призначеннях без конкурсу не було. Найкраще це рішення охарактеризував у своїй статті керівник програми SIGMA, яка займається питаннями публічної служби у країнах Євросоюзу, Грегор Вірант. Він наголосив, що "Україна – єдина у світі демократична держава, яка використовує COVID-19, як привід для того, щоби припинити відбір державних службовців на основі заслуг кандидатів".

Щонайменше п’ятнадцять тисяч державних службовців були призначені на посади поза конкурсом. Тобто жодним об’єктивним чином не підтвердили відповідність своїх навичок потребам займаних посад. Серед них немало тих, хто взагалі очолив цілі органи державної влади.


Замість висновків

Зовсім недавно Верховній раді таки вдалось відновити конкурси на державну службу та скасувати норми про звільнення з посад. Здавалось би, ситуація повертається до нормальної, але такі зміни стали можливими лише дорогою ціною – в обмін на фактичну відмову Верховної ради від контролю за Кабінетом міністрів.

Також не варто забувати, що на вирішення проблем, створених "перезавантаженням влади" підуть не роки, а десятиліття. Державна служба й без того не може конкурувати за якісного працівника ні з місцевим приватним бізнесом, ні тим більше з роботою закордоном, бо не має таких фінансових ресурсів. А дозволивши масові безпричинні звільнення, вона ще й втратила репутацію надійного роботодавця.

У вимірі людини, яка вступає на державну службу, це перш за все стабільність і можливість побудувати кар’єру. Просуватися вгору по ієрархії посад завдяки знанням, досвіду та вмінням. Отримувати престижніші посади, вищу платню та супутній соціальний пакет. Натомість держава би отримала від них сталість управління, яке б функціонувало незалежно від того, коли вибори і хто приходить до влади. Однак, наші політики пішли протилежним шляхом, звільняючи всіх, кого вважали людьми попередньої влади. Тим самим руйнуючи навіть найменші шанси забезпечити тяглість та стабільність державної політики, від яких значною мірою залежить добробут людей.


Нам дуже приємно, що ви цікавитесь суспільно-політичним життям нашої країни!

Якщо вам подобається те, що ми робимо, пропонуємо вам стати патроном Центру спільних дій та підтримати нас щомісячним внеском від 3$ тут. Окрім цього, щомісячні внески дадуть змогу вам ближче познайомитися з командою та отримати наші додаткові продукти.

Зрештою, так ви допоможете нам робити аналітику регулярною, політику більш доступною, а діяльність влади – прозорою для громадян усієї країни.